Приготування силосу з пров’ялених рослин (сілажа)

Помітно підвищити силосуємість високобілкових культур і знизити втрати поживних речовин при зберіганні можна шляхом провяливания вихідної сировини. Навіть силосуються культури можна зберегти в анаеробних умовах, попередньо пров’яливши їх до сілажной, а при необхідності до сінажної вологості: відповідно (70-60,1 і 40-60%). При цьому, в міру зниження вологості сировини, кількість кислот в готовому кормі знижується, а показник рН підвищується.

Технологія заготівлі силосу з пров’ялених трав аналогічна приготуванню сінажу. Однак у зв’язку з тим, що при заготівлі сілажа маса пров’ялюють у меншій мірі, втрати поживних речовин у процесі дихання рослин при їх підсушуванні, а також польові помітно нижче. З іншого боку, провяліваніе трав пов’язано з великим обсягом додаткових польових робіт і вимагає більш вмілої організації робіт порівняно із заготівлею силосу з свіжоскошених рослин. Чим сильніше подвялена маса, тим важче вона ущільнюється і вимагає хорошої герметичності силососховищ.

Технологія приготування сілажа абсолютно ідентична заготівлі сінажу з тією різницею, що сілажная маса пров’ялюють до менших меж (60,1-70%) і до неї пред’являються менш жорсткі вимоги з подрібнення (2-3 см). Рекомендований ступінь ущільнення – 600-700 кг/м3. br/>

Використання хімічних і біологічних консервантів при силосуванні

Хімічними консервантами називають препарати, здатні в кормах різною мірою пригнічувати життєві, в т.ч. біохімічні та мікробіологічні процеси. Хімічне консервування – це не що інше, як інгібування (придушення) ферментів кормової маси (рослинних клітин) і мікроорганізмів за допомогою хімічних речовин. Консервуючий ефект хімічного препарату визначається, незалежно від вмісту цукрів, інгібуванням ферментів рослинних клітин і мікроорганізмів як на генетичному (коли він гальмує біосинтез ферменту), так і на кінетичному (знижує активність безпосередньо ферменту) рівнях. Хімконсерванти повинні також володіти бактерицидними (вбивати бактерій) і фунгіцидними (вражати цвілі і грибки) властивостями. Володіючи цими властивостями, вони повинні бути абсолютно нешкідливими для тварин, не повинні погіршувати смакових якостей кормів і надавати необхідний ефект при внесенні в невеликих дозах.

Найчастіше хімічні консерванти використовують при силосуванні. У порівнянні зі звичайним спонтанним силосування їх використання дозволяє в 2-5 разів знизити втрати поживних і біологічно активних речовин. Хімічні препарати використовують в основному для консервування трудносилосующихся і силосуються рослин, а також легкосилосующихся, вирощених при високих дозах азотних добрив, а також при підвищеній вологості – до 80%. При більш високій вологості силосування рослин ефект від застосування консервантів різко знижується через збільшення їх втрат з випливають соком.

До теперішнього часу випробувані сотні різних хімічних препаратів, проте в практиці використовуються з різних причин лише деякі з них (тут ті, які пропонуємо ми).

З органічних кислот для консервування застосовують мурашину, оцтову і пропіонову кислоти, а також їх суміш – КНМК (конденсат низькомолекулярних кислот). Всі ці кислоти володіють різким специфічним запахом, подразнюють слизові оболонки дихальних шляхів і подкисляют корм. Використовуються й інші ефективні хімічні консерванти: мурашина кислота, КНМК (концентрат низькомолекулярних кислот), консервант-збагачувач, бензойна кислота, бензоат натрію, пропіонат натрію, бісілан, піросульфіт натрію, бісульфіт натрію, вуглеамонійні солі (ВАС), біологічні консерванти ( бактеріальні, ферментні, фітонцидні). br/> 

Розкислення і раціональне використання силосу

Розкислення силосу. Згодовування перекисленого силосу (рН нижче 3,8), особливо у великих кількостях, представляє велику небезпеку для здоров’я тварин. Від надлишку кислот, що надходять з таким силосом в рубець, знижується рН його вмісту та пригнічується життєдіяльність мікрофлори передшлунків, погіршується апетит, виникають розлади травлення, зменшується перетравність поживних речовин, падає продуктивність. Недоброякісний силос, що містить надлишок масляної та оцтової кислот, може бути причиною кетозі у корів. Накопичення кетонових тіл в організмі веде до порушення багатьох життєвих функцій, гіпокальцемії, зниження резервної лужності, народженню нежиттєздатних телят, захворюють диспепсією. Більш негативно позначається згодовування такого силосу в другій половині стійлового періоду, коли організм тварин значною мірою ослаблений.

Для розкислення силосу використовують різні лужні реагенти. Найчастіше для цього застосовують кальциновану соду, тобто натрій вуглекислий (Na2CO3), з розрахунку 5-6 кг на 1 т силосу.

Ефективним, але більш дорогим розкислювачем є бікарбонат натрію або питна сода (NaHCO3) у дозі 5-6 кг на 1 т силосу. Її рівномірно перемішують з силосом. Хорошим засобом для розкислення силосу та одночасного збагачення його протеїном є аміачна вода 20-25 % концентрації в дозі 8-12 л на 1 т.

Розкислення лугових реагентами корми можна згодовувати приблизно через 2 години після обробки.

Використовуючи лужні реагенти, слід суворо дотримуватися техніки безпеки. Так, при роботі з аміачною водою треба користуватися захисними окулярами, мати при собі протигаз. У разі потрапляння на шкіру або слизові оболонки її треба негайно змити великою кількістю води. Суміш аміаку з повітрям може запалитися від іскри.

Раціональне використання силосу в раціонах тварин. Не пізніше, ніж за 15 діб до початку згодовування силосу необхідно провести оцінку його якості. Силос низької якості, 3 класу і некласного доцільно згодовувати тваринам на відгодівлі, а найкращий – високопроду ктивним тваринам і молодняку молодшого віку. Силос, в якому більше 20% масляної кислоти (за співвідношенням кислот) і рН 6,8-7,2, згодовувати не можна. Масляна кислота в цьому випадку є результатом гнильного розпаду білків і свідчить про накопичення шкідливих для тварин речовин. Не рекомендовано згодовувати силос з підвищеним вмістом оцтової та масляної кислот стельним сухостійним і готелів (до 6 тижнів) коровам, а також телятам.

Дорослій худобі високоякісний силос можна згодовувати не розкислюючи, поки на 1 кг живої маси не буде задано більше 2 г кислот в перекладі на молочну (для перекладу оцтової в молочну її фактичний зміст множать на коефіцієнт 0,66, а для масляної – на 0,97).

Якщо в силосі багато оцтової і масляної кислот (до 50% від суми кислот), то на 1 кг живої маси має припадати не більше 1 г кислот. Нейтралізації надлишкової кількості кислот в силосі сприяє спільне його згодовування з фізіологічно лужними кормами: подрібненими коренеплодами у співвідношенні 1:5, сіном – 1:10. Корови мають отримувати кухонну сіль, яка є джерелом для утворення в слині бікарбонату натрію.

При згодовування силосу у великих кількостях раціони можуть бути дефіцитними по цукру, фосфору, а якщо він з кукурудзи (або з інших злаків), то і протеїну. Добрими джерелами цукрів є коренеплоди, кормова патока, які краще згодовувати одночасно з силосом. Патоку дають з розрахунку 1,5-2 кг на корову. Її попередньо розбавляють водою у співвідношенні 1:3 і згодовують в 2-3 кормові дачі.

Для балансування раціонів тварин по фосфору використовують моно-і динатрийфосфат, а якщо силос із злакових (частіше кукурудзяний) – перекислим, то для жуйних доцільно застосовувати моно-і діамонійфосфат. Силос, оброблений САВ, згодовують дорослому худобі два рази на добу, поступово привчаючи тварин протягом тижня. Такий силос згодовують також молодняку великої рогатої худоби старше 6-місячного віку і дорослим вівцям.

Згодовувати силос треба відразу після його виїмки, в крайньому випадку – через кілька годин. Інакше в результаті аеробного розкладання (вторинної ферментації) під дією дріжджів і грибів різко знижується його якість.

Краще згодовувати силос після доїння, тому що парне молоко акумулює силосний запах. Якщо силос заготовлений з добавкою сечовини, то його краще згодовувати в холодний час.

До того ж, у чисто злаковій силосній масі часто буває надлишок цукру, що перевищує цукровий мінімум у 2-3 рази й більше. Все це призводить до перекислення силосу й зниження його якості та поїдання. Дослідження й передовий досвід господарств останніми роками свідчать, що для одержання цінної силосної сировини потрібно застосовувати не чисті посіви, а травосуміші, до складу яких входять злакові (тонконогі), бобові (метеликові) та хрестоцвіті (капустяні) види. Такі травосуміші за вмістом протеїну переважають чисто злакові травостої. Вміст бобових та хрестоцвітих видів у невеликій кількості сприяє збільшенню рівня протеїну до значення, достатнього для годівлі тварин, поліпшується склад протеїну за вмістом незамінних амінокислот. Зоотехнічні аналізи показують, що із різновидовими травосумішками, які різняться між собою вмістом протеїну, цукру, амінокислот, жиру, зональних елементів та вітамінів, тварини одержують повноцінний збалансований корм, завдяки чому підвищується його поїдання, перетравність та засвоюваність організмом; вони найкраще відповідають потребам тварин. Завдяки вмісту бобових та хрестоцвітих видів у сировині для заготівлі силосу, повільніше змінюється хімічний склад, і маса залишається тривалий час цінною, зберігається оптимальна кількість клітковини (не більше 25-28%). За концентрацією обмінної енергії в сухій масі такі силосні травосумішки відповідають зоотехнічним вимогам для високопродуктивних тварин.

Перша частина статті тут.

Друга тут.